Міжнародний день доброти

Як виховувати самостійність у дітей

1. Намагайтесь якомога менше забороняти дитині. Тяга до самостійності закладена в кожній людині генетично. Батьки, обмежуючи її безкінечними «не можна» самі ж притупляють бажання діяти самостійно. Спочатку мама не дозволяє лізти на гірку чи гойдалку «Не можна, не лізь, бо впадеш», а потім дивується чому він не може пограти на майданчику сам?! Але всі ми хвилюємось про наших дітей. Що ж робити? Намагатися пропонувати способи, які категорично не забороняють робити дитині ті чи інші речі, наприклад, «на гірку можна, але зі мною поки ти не навчишся», «вазон з квітами чіпати можна, але легенько, не рвати», «пісок кидати можна, але так, щоб ні в кого і не влучив»…

2. Дозвольте дітям робити вибір: «Ти хочеш одягнути сьогодні синю футболку або зелену з котиком?». Таким чином ми демонструємо дитині, що поважаємо її думку і заявляємо, що вона сильна і може сама брати на себе відповідальність за певні речі (ми формуємо здорову самооцінку).

3. Навчіть дитину просити про допомогу і, коли вона щось робить або тільки намагається робити, ніколи не влазьте (звісно якщо це не шкодить здоров’ю) поки вона сама вас не попросить. Так ви вчите дитину самостійно долати труднощі.

4. Перш ніж щось зробити замість дитини спробуйте словесно розказати малюкові як слід вчинити. Наприклад, «щоб застібнути блискавку, однією рукою притримуй замочок, а іншою тримай за низ», «щоб краще зняти шкарпетку, треба почати з п’яточки, спробуй», «щоб відкрити кришку, інколи треба спочатку натиснути, а потім прокрутити», «щоб постругати олівець треба спочатку вставити його, щільно притиснути і крутити,спробуй»

5. Якщо дитина задає Вам запитання, спробуйте не відповідати одразу, а спитати її, як вона сама думає. Зазвичай дитина починає фантазувати і у висновку сама може відповісти на своє запитання. Ви завжди встигнете дати правильну відповідь. Якщо ж ви самі не знаєте відповідь на запитання, не шукайте її замість дитини, а запропонуйте малечі шукати відповідь за межами дому чи сім’ї (звичайно це для більш старших діток). Наприклад, «запитай у зоомагазині», «про це тобі можуть розповісти в магазині побутової техніки», «можна подивитись в мережі Internet».

6. Бувають такі періоди, коли діти намагаються «зливатись» з батьками. (Мушу наголосити, що це нормальні періоди розвитку особистості). В таких випадках малеча просить робити все за них (навіть ті речі, які здавалося б дитина вже давно робить сама). В такі моменти треба вміти домовлятися з малечею, наприклад, «давай ти одягнеш правий кросівок, а я тобі лівий», «давай класти тобі в ротик суп по черзі – одну ложку я, іншу – ти», «давай разом спробуємо застібнути блискавку на куртці». Але намагайтесь не робити замість дитини. Просто підтримуйте її.

7. В залежності від віку дитини, намагайтесь питати думку малечі коли вирішуєте сімейні справи. «Ти хочеш, щоб ми поїхали до бабусі сьогодні ввечері чи завтра вранці?»

8. Якщо вас запитують про малечу в присутності неї самої, дозвольте дитині самій відповісти. І взагалі, не обговорюйте дитину в її присутності, неважливо, наскільки вона ще маленька. Коли діти чують, як їх обговорюють, вони відчувають себе предметами, власністю своїх батьків.

9. Хваліть дитину за успішні прояви самостійності. Але не просто словом «молодець». Бажано, щоб похвала була описовою. Тобто, якщо дитина самостійно зібрала іграшки, доречно було б сказати: «я бачу чистий килим і складені в корзину іграшки, навіть той конструктор, який вже декілька днів лежить в кутку. А ще як ти гарно поскладав пазли! Так, що коробка тепер закривається! Мені дуже приємно заходити сюди. Молодець!» Завжди можна знайти, що описати.

10. Намагайтесь вводити моменти змагання. Наприклад, дитина не хоче сама складати іграшки. Запропонуйте «давай, хто швидше складе ці кубики до кошика!». Можна сказати про заохочувальний приз (ні в якому разі не пропонуєте дорогі речі). Це може бути: додаткова серія мультифільму, додаткова цукерка, банан…

11. Намагайтесь поступово зменшувати свою присутність і контроль за речами, які малюк вже навчився робити.

12. І на останок – довіряйте власній дитині. Вірте в те, що вона може справитися з будь-якими труднощами і завжди давайте їй шанс у цьому ще раз переконатися.

🤓Як не втомлюватись від онлайн-спілкування

Наразі ми всі опинилися в ситуації, коли нашими найкращими друзями стали комп’ютери, телефони, планшети. 📱 Це викликає велику напругу, швидку втомлюваність та зниження гормонів радості. Ми позбавлені великої кількості стимулів та вражень. Тож як покращити свій стан та пристосуватись до умов?

✅Відпочивайте від екранів.

Не використовуйте гаджети у вільний час (новини нікуди зникнуть, а ви перепочините). Заведіть будильник на кожні 30-40 хвилин роботи і відходьте подалі від моніторів.

✅Робіть перерви.

Це потрібно робити ще частіше, ніж раніше. Давайте можливість вашим очам побачити щось інше окрім мерехтіння екрану. Нехай ваші ноги трохи побудуть у вертикальному положенні або спина відчує всю м’якість килимового покриття 😊 Прогуляйтеся по коридору, завітайте на балкон, визирніть у вікно…

✅Робіть фізичні вправи.

Поки триває ваша перерва – зробіть кілька фізичних рухів. Це піде на користь і вашому настрою, і тілу.

✅Обіймайтеся!

Це не тільки гарна фізична вправа (особливо якщо ви впіймали власного кота, а він пручається), а і чудовий засіб поліпшення настрою. Пам’ятаєте про 8 обіймів на день?! Збільшить їх до 12 і ви відчуєте неабиякий приплив сил.

✅Краса поряд.

Поставте гарну квітку на робочий стіл, повісте картину навпроти очей, прикрасьте своє робоче місце красивими речами. І нехай квітка – це герань з підвіконня, картина – дитячий малюнок або сімейне фото… Головне, щоб ви отримували від цього задоволення!

Як навчити дитину чути вас з першого разу

Буває говориш щось дитині, просиш зробити, а вона тебе не чує. Хоч і ствердно кивала в момент розмови. Знайомо?

Отже, ось алгоритм, як привчити дитину чути з першого разу (і є велика ймовірність, що цей навик збережеться і в дорослому житті):

1. Насамперед треба переконатися, що вас уважно слухають

Помічали, як маленькі діти привертають увагу дорослих? Вони буквально руками беруть за обличчя дорослого і повертають голову до себе. І відпускають руки, коли зоровий контакт встановлено. Цьому варто повчитися у них. Не обов’язково вдаватися до такої важкої артилерії, буде достатньо привернути до себе увагу доторком або просто встановити зоровий контакт. Також допомагає звернення за іменем.

2. Переконайтесь, що дитина дійсно вас слухає

Слухати і чути – це геть різні поняття. Можливо дитина і повернулась до вас, і дивилась в очі і навіть кивала та казала “так-так”. Але могла зовсім не слухати. Перепитайте: “Ти мене почув(ла)? Про що я тебе попросив(ла)?”.

3. Домовтесь про наслідки

Щоб навчити слухати з першого разу, треба казати один раз. Вказуйте на наслідки. Наприклад, якщо ви перете і попросили дитину принести брудні речі,а вона вас не “почула”, то буде прати речі самостійно і т.ін.

УВАГА! Важливі доповнення до цього алгоритму

! Треба насамперед вчити дитину власним прикладом. Тобто треба обов’язково чути дитину з першого разу. ! Вимоги до дитини мають співставлятися з її віком. Наприклад, нечесно вимагати “щоб через 10 хвилин було все прибрано”, якщо дитина ще не вміє визначати час і його плинність. ! Ні в якому разі не застосовувати третій пункт без перших двох. Це негуманно. ! Наслідки мають бути саме наслідками, а не шантажем. Тобто тим, що природнім чином настане після – “якщо ти не прийдеш за стіл, то залишишся голодним”. А от “якщо ти не прийдеш за стіл, то я виллю суп тобі на голову” – шантаж і навіть погроза.